ATOSHNIK

Ми – УКРАЇНЦІ!!!


Ми живемо в складний час. Але маємо маємо пишатися тим, що сааме на наших очах відбувається становлення по справжньому незалежної держави. Від часів козацтва ще жодного разу так сильно не звучало: «Ми – Українці! Ми - Народ! Ми – Держава!». Ще ніколи українці не чинили такого опору «сусідському» імперіалізму, як в наші дні, на наших очах. За нащої з вами участі. Ми – творці Нової Історії! 
Формується нова нація. Нація українців. Коли ми справді обєдналися заради спільної цілі – захисту своєї Батьківщини. Заради захисту права свого вибору. Коли батьки воюють за майбутнє своїх дітей, а діти вчать гімн україни, спілкуючись українською краще своїх батьків. 
Представниками цієї нації є когорта воїнів, названих «АТОшниками». Це ті люди, що у важкий для Вітчизни час взяли до рук зброю, щоб боронити свою землю, мову, гідність… Відстоювати свою Батьківщину і свій Вибір. Вибір вільних людей. 
Це люди, що пройшли складні випробування. Пізнали біль втрат і радість перемог. Вони – вірні сини своєї землі, захисники і патріоти. В кожного свій шлях до передової. Добровольці і мобілізовані, військовослужбовці і працівники МВС... Але обєднує їх одне – вірність своїй Батьківщині і любов до своєї землі. 
«Разом нас багато, нас не подолати» - клич багатомільйонного Майдану, підхоплений по всіх областях України. Він відгукнувся в серцях патріотів. Він струною забринів в душах, стомлених від несправедливості, від брехні та знущань. І люди піднялися.
Військомати в перші дні не справлялися з напливом добровольців. Відмовляли в мобілізації, не знаючи, куди напрвляти людей, раніше не проходивших строкової служби. Відмовляли тим, хто за віком чи станом здоровя був непридатний до стройової служби. Та справжні патріоти не відступали. Формувались добровольчі батальйони. Створювались організації волонтерів, збиравших допомогу для фронту. Кожен робив, що міг, щоб допомогти і підтримати своїх братів-українців в важкий час. Що сильніше може обєднати людей, ніж спільна біда?
Хлопці йшли воювати. Довелося брати до рук зброю. Не кожен знав, що це таке. Не кожен вмів тримати автомат чи керувати військовою технікою. Але кожен знав – він має бути там, де потрібен. Там, куди кличе обовязок.
І вони йшли. Йшли, знаючи, що можуть не повернутися. Йшли, лишаючи заплаканих дітей та збентежених жінок. Йшли, обіцяючи повернутися…
Вони йшли, тому що захист своєї землі – перший обовязок мужчини. Вони йшли, щоб не було війни в наших домівках, щоб їх діти не чули вибухів, щоб могли житии, вчитися, рости в Новій Державі, де кожен з гордістю говорить: «Я – Українець!»
Вони – Українці! Воїни. Захисники. Вони - «АТОшники»…

 
©2015-2018 Громадська організація «Атошник»